Перша духовна допомога

Посібник «Долаючи лихо» підготувало Американське біблійне товариство. Його перше видання вийшло в березні 2020 року. Цього ж року його переклало та видало Українське біблійне товариство. У ньому даються поради, як людям, які перебувають у тяжкому душевному стані через хворобу, втрату близьких тощо, вийти з внутрішньої кризи й просто жити.

Почніть із цього

Коли травма чи втрата вибиває ґрунт під ногами, перш за все потурбуйтеся про своє тіло. Потрібно добре харчуватися, спати достатню кількість часу й робити фізичні вправи.

Шукайте можливості для спілкування з людьми навіть тоді, коли немає бажання. Це допомагає душевному відновленню й сприяє одужанню. А ізоляція навпаки — шкодить. Не соромтеся попросити про допомогу, а також прийняти її, коли є в цьому потреба. Після травми буває, що навіть важко думати. Ситуація може здаватися безнадійною. Тому варто обговорити деякі питання з кимось із близьких.

Важливо відновити звичайний розпорядок дня, особливо, коли є діти. Це зменшить відчуття хаосу. Доводьте до кінця невеликі справи та завдання, щоб відновити відчуття контролю та порядку. Рекомендовано уникати прийняття важливих рішень.

Якщо немає бажання молитися, читати Біблію, то це не означає, що ви втратили віру. Просто у вас така реакція на травму. Вас Бог розуміє, а ще за вас моляться інші. Тож ви все одно звертайтеся до Бога за допомогою — і відновитеся.

Чому я так почуваюся?

Почуття — це наслідок вашої реакції на катастрофу, а також на саму травму. Травматичний досвід може викликати почуття, ніби вас емоційно та духовно збили з ніг. Це природно. Важливо, щоб ви не намагалися здаватися сильним, приховуючи хаос усередині себе, а були чесними з почуттями стосовно себе, інших людей та Бога.

Коли все йде шкереберть, люди зазвичай шукають винного: або себе звинувачують, або когось іншого. Від цього мало користі. Це свідчить про ваше неприйняття ситуації. Щоб вилікуватися, треба прийняти те, що сталося й нікого не звинувачувати. Люди можуть відчувати вину за те, що вони вижили, тоді як інші загинули, або що вони постраждали менше за інших. Але треба розуміти: те, що сталося — це не ваш вибір. Така Божа воля. Не переконуйте себе, що ваші страждання, ваш біль не мають значення.

Важливо приймати свої почуття щодня й просити в Бога всього, чого потребуємо. Інколи люди соромляться своєї реакції на лихо. Їм ніяково, що змушені приймати допомогу інших людей для задоволення основних життєвих потреб. Пам’ятайте, що ви не винні в тій ситуації. Дозволяючи іншим вам допомогти, ви зміцнюєте стосунки. А ще у вас є можливість більше покладатися на Бога, ніж раніше.

Як мені приборкати сильні емоції?

Після травматичного досвіду ви можете відчувати сильне занепокоєння, злість або страх. Можливо, у вас ніколи раніше не було таких сильних почуттів. Але ви можете навчитися приборкувати ці емоції, щоб вони не контролювали вас.

Якщо відчуваєте, що вас накриває хвиля паніки, то спробуйте сповільнити дихання, порахувати свої вдихи та видихи. Це допоможе заспокоїтися. Зробіть щось незначне, що не потребує великих розумових зусиль. Наприклад, зателефонуйте другу, вийдіть на прогулянку або пограйте в якусь гру. Це не марнування часу. Таким чином ви допомагаєте собі зцілитися. Згадайте місце, де ви почувалися спокійним. Це може бути спогад із вашого дитинства, двір або будинок, де ви зростали, пляж або ліс. Це може бути епізод із Біблії, персонаж або ситуація, які нагадують про Божу любов до вас. Заспокойтеся, уявіть себе в цьому місці.

Якщо реакції настільки сильні, що перешкоджають виконувати свої щоденні обов’язки, то варто знайти когось, хто зможе допомогти, наприклад, пастора, душеопікуна або лікаря.

Чому я так сумую?

Після катастрофи ми проходимо шлях скорботи. Це нормально — відчувати сум, коли ми щось чи когось втрачаємо. Ми мусимо пройти через скорботу за втраченим, щоб оговтатися та відчути полегшення.

Скорбота схожа на довгу подорож. Спочатку ми потрапляємо на міські околиці заперечення та гніву, можемо переживати шок, відчувати заціпеніння, заперечувати втрату, злитися на інших, на себе, на Бога. Потім потрапляємо у квартал безнадії. Тут ми можемо переживати безсилля, втрачати сенс життя, може переслідувати думка закінчити життя або заглушити біль наркотичними речовинами. Наступний квартал — нових починань. Тут ми знову відчуваємо смак життя, енергію, будуємо плани. З’являється бажання бути з іншими людьми. Ми пам’ятаємо, що сталося, але вже не відчуваємо такого болю.

Люди, культура чи власний внутрішній голос можуть змушувати проминути шлях скорботи, нашіптуючи: будь сильним, не плач, радій, той, кого ти любиш — з Ісусом. Це так званий «хибний міст», щоб зробити скорботу менш болючою. Але він не приведе до нових починань. Біль втрат потрібно прожити. Новий початок — зміна частини вашої колишньої ідентичності, пов’язаної з тим, кого або що ви втратили. Наприклад, бути чиєюсь матір’ю, чиїмось чоловіком. Наш розум швидко схоплює ці зміни, але серце реагує повільно. Потрібен час, щоб рана загоїлася. Переживаючи журбу, ви можете йти вперед або вертатися до якоїсь околиці чи району. Але якщо відчуваєте, що застрягли та тривалий час нікуди не рухаєтеся, вам потрібна допомога.

Скорбота вимагає багато мужності й енергії. Наведені далі поради допоможуть сумувати так, що в результаті це наблизить вас до зцілення та відновлення. Поговоріть про те, що сталося, і як ви себе почуваєте. Висловіть свій гнів і смуток. Зрозумійте, що сумувати — це нормально, і що цей процес займає багато часу. Ви не завжди будете почуватися так, як сьогодні. Ваші почуття можуть змінюватися з кожним днем.

Як вилікувати зранене серце?

Після трагедії потрібно подбати про рани свого серця. Щоб вилікувати сердечну рану, потрібно висловити свій біль. Здається, все надто просто: розповісти свої переживання та бути почутим, але саме це допоможе вам зцілитися.

Знайдіть людину, якій ви зможете розповісти свою історію, того, хто вислухає без осуду. Ця людина повинна зберігати конфіденційність і прислухатися до вас, не намагаючись «лікувати» або пропонувати швидкі рішення, не порівнювати вашу історію зі своєю. Не дозволяйте тиснути на вас, змушуючи розповідати про себе, якщо ви не готові або вам дискомфортно. Можливо, вам легше розповісти не все, а частину. Спочатку розкажіть, що сталося, потім, коли будете готові, перейдіть до своїх почуттів під час подій, і, нарешті, сконцентруйтеся на тій частині, яка була для вас найважчою. Навіть Ісус ділився болем зі своїми друзями: «І, взявши Петра й двох синів Зеведеєвих, зачав сумувати й тужити. Тоді промовляє до них: Обгорнена сумом смертельним душа Моя! Залишіться тут, і попильнуйте зо Мною...» (Мт.26:37-38).

Вислуховування історій інших людей також може зарадити вам, нагадавши, що ви не єдиний пережили лихо. Водночас це посприяє зціленню інших. Ви зможете запропонувати один одному розраду. Часто, коли люди говорять про свій досвід, вони починають краще розуміти власні думки та почуття. Вони можуть усвідомити, що неправильно сприймали ситуацію, чим завдавали собі сердечного болю.

Іноді, розмірковуючи про важкі часи, ми розуміємо, що Бог допоміг нам пройти через це. Всевишній — джерело зцілення. Він утішає нас. Біблія говорить, що, коли ми втішаємося, то можемо стати джерелом зцілення для інших: «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої, що в усякій скорботі Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорботі знаходяться, тією потіхою, якою потішає Бог нас самих» (2Кор.1:3-4).

Як мені ставитися до Бога в цій ситуації?

Насамперед будьте чесними з Богом. Розкажіть Йому, як ви почуваєтеся. Він і так знає, але ви поговоріть із Ним про це. Можливо, ви відчуваєте, що Бог порушив Свою обіцянку захистити вас від зла? Може, відчуваєте себе залишеним чи сердитим? Вилийте Богові свій біль.

У Біблії є багато прикладів, як люди висловлюють свій жаль Богу. Це називається словом «плач». У плачах волають до Бога, скаржаться й приносять Йому свій біль: «Чому Ти не захистив мене? Де Ти був? Як довго триватиме це страждання?» Іноді люди просять Бога, щоб Він подивився на те, що сталося. Інколи вони нагадують собі, як Бог допомагав їм у минулому. Це може відродити надію. Плач — прояв віри у важкі часи, віри в те, що Бог слухає, піклується та може допомогти. Навіть Ісус Христос, страждаючи на хресті, заволав до Отця словами з 22-го Псалма: «Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув?» Якщо Ісус сказав Богові про Своє почуття самотності, то ви також можете це робити.

Очікування майбутнього

У важкий період життя може здаватися, що обставини ніколи не стануть кращими, що горе та проблеми триватимуть вічно. Але варто пам’ятати, що все змінюється, і зміни можуть привести до кращого. Приєднайтеся до групи людей, які зцілюються від ран, як і ви, або організуйте таку групу. У ній ви будете допомагати, підтримувати та підбадьорювати один одного в процесі зцілення.

Що не трапилося б, але Бог буде з вами та допоможе пройти через все. «Бог для нас охорона та сила, допомога в недолях, що часто трапляються, тому не лякаємось ми, як трясеться земля, і коли гори зсуваються в серце морів!» (Пс.45:2-3). У важкі часи шукайте притулку та сили в Бозі. Пам’ятайте, що одного разу Бог зітре всі сльози та забере всі страждання: «І Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерті. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!» (Об.21:4). А доки не настане цей день, Господь пропонує вам висловлювати Йому свої почуття. Він завжди слухає. З часом ваші молитви-плачі можуть змінитися на молитви-прославлення. А може статися, що від хвали ви знову повернетеся до плачу. Це нормально.

"Благовісник", 2024,2